Взагалі окупація Слов'янська готувалась заздалегідь.
30 березня (тобто за 2 тижні до збройного захоплення міста колорадами) за активної участі комуністів на центральній площі відбувся "референдум".
В агітнаметах компартії видавали папірці, я ких було 10 питань (сформульованих відверто по-дебільному).
Тобто це була ідеологічна і інформаційна підготовка населення до майбутніх подій.
В цей день я вперше побачив "ополченця" в камуфляжі і колорадською стрічкою.
Потім через два тижні 12 квітня почались відомі бурхливі події.
Спочатку деякі люди (баби базарні) подумали, що міліцію захопив Правий сектор.
Я звісно ж одразу зрозумів, що це не так.
Отже стало зрозуміло, що почались важкі часи...
Населення здебільшого позитивно сприймало рашистський десант ("это наши").
Сепаратистська барикада біля СБУ (перетин вулиць Іскри і К. Маркса) на самому початку окупації (13 квітня о 14:20)
Я сприймав все це дуже важко, але нічого не міг зробити. В перші пару днів флагшток на міськраді був пустий – українського прапору вже не було, російського ще не було.
Навколо СБУ, МВС і міськради зводились і укріплювались барикади.
Над містом часто кружляли українські гвинтокрили.
Коли проходив повз "ополченця", виникло виразне відчуття взяти пістолет і розрядити в нього всю обойму. Але що я міг зробити...
14 квітня поїхав на дачу в Ізюмський район. Українські війська вже підійшли в Ізюм, але поки що не далі. Між Ізюмом і Слов'янськом утворилась таким чином велика буферна зона, над якою постійно кружляли українські гвинтокрили.
Потім українські війська підійшли впритул до Слов'янська.
23 квітня знов приїхав в Слов'янськ взяти деякі речі.
Ситуація була важка - по телевізору російські канали, над міськрадою російський прапор.
25 квітня - знов на дачу.
Потім почались більш активні бойові дії.
Починаючи з 2 травня вже не їздили електрички.
Приїхати в Слов'янськ стало вже дуже проблематично. Отже я надовго залишився на дачі.
Потім відбувся референдум за незалежність "ДНР", результати якого тупо сфальсифіковано.
Агітка за ДНР (на будівлі ПТУ за вокзалом)
Мешкаці Слов'янська, які не виїхали, змушені були пережити хаотичний обстріл мінами, безгрошів'я і недоїдання, сиділи без води, газу і електрики.
Обстріл вівся російськими найманцями з мінометів і артилерійської установки НОНА, але вони робили це так щоб здавалось що це роблять українські військові.
Через обстріли позицій українських військових на горі Карачун була повалена телевежа.
Гора Карачун без телевежі
Потім 5 липня проросійські терористи втекли, а Слов’янськ отримав по суті друге народження.
Через деякий час було відновлено постачання газу, води і електрики.
Мешканці отримують питну воду ...
... і заряджають від генератора мобільні телефони
А також з цього часу кожної неділі в місті проводиться проукраїнське Віче:
Дякую за увагу !!!